Узурпація в Києві: класика з підручників

  • Permalink  

Толерантна й базована на законі західна демократія передбачає випадки, коли громадян зобов’язують повставати проти уряду. Цей випадок – узурпація влади, однією з форм якої є скасування виборів.

Обов’язок повстати є аксіомою для політичної філософії та прописаний, зокрема, у передмові до американської конституції.

Те, що відбулося в Києві з фактичним скасуванням виборів, з погляду політичних наук – це класична узурпація влади.

Конституція, яка визначає час повноважень органів місцевого самоврядування рівно на 5 років – це основа, яка визначає базові норми, за якими відбувається демократичне правління в країні. Усе решта – закони, постанови, тощо – лише техніка.

Тобто, ті факти, що парламент саботує вибори в столиці країни, і що вибори не можуть відбутися й новообрані депутати та мер не можуть набути повноважень, – ніяк не додає легітимності Київраді, термін якої завершився. Бо технічні причини не можуть бути важливішими за конституційні норми.

У разі, якщо ці технічні причини можуть перешкоджати базовим конституційним нормам, то ніщо не завадить, наприклад, просто скасувати президентські вибори через неможливість парламенту визначити час їхнього проведення.

Логіка тут абсолютно ідентична.

Продовження роботи Київради й ухвалення нею рішень – це класична узурпація влади людьми, які не мають права на здійснення владних повноважень.

Проте, протести киян проти узурпації закінчуються ув’язненням, як у випадку з активістами ініціативи “Воля”, або побиттями міліцією чи “тітушками”.

19 серпня під стінами КМДА побили й чинних депутатів Верховної Ради, які в той день де-факто втратили свою депутатську недоторканість.

А ми всі – втратили право обирати свою владу.

Чому це відбувається?

Київ задає політичну моду Україні, і ті тенденції, які відбуваються в політичному та інформаційному центрі країни потім стають тенденціями країни.

По-перше, влада панічно боїться, що поразка в Києві завершиться тим, чим свого часу завершилася поразка БЮТ під час проведення дострокових виборів мера в 2008 році – програшем у президентській кампанії. Влада боїться своєрідного “Сталінграду”.

По-друге, владу лякає перспектива втрати контролю над столицею в 2015 році. Вулиці Києва – це стратегічний ресурс під час президентської кампанії. Лише дуже наївні чи нещирі вірять у те, що доля президентських виборів у 2015 році буде вирішуватись виключно на виборчих дільницях.

“Сім’я” просто так владу не віддасть – це вже очевидно кожному, хто бодай трохи цікавиться політикою. Тому для захисту результату потрібен протест на вулицях. А Київрада має адміністративний вплив на організацію масових заходів на вулицях столиці. Віддавати його влада не бажає.

По-третє, нові вибори призведуть до неминучих розслідувань космічних розкрадань київської влади, які були би неможливі без міцної підтримки перших осіб країни. Так само немає сумнівів, що побиття активістів та депутатів 19 серпня були б неможливі без прямих вказівок перших осіб держави. І імена анонімних “покривачів” злочинів так само неминуче вигулькнуть, якщо вибори відбудуться.

І по-четверте. Вибори в Києві дадуть гарне “тренування” для опозиції, оскільки столиця, як показує результат парламентської кампанії, взагалі не сприймає представників діючої влади, навіть якщо вони “засівають” свої округи зеленими мільйонами.

Тож вибори стануть черговою ескалацією протестних настроїв та можливості опозиції отримати чудовий публічний майданчик для критики влади серед своїх прихильників.

Як влада це робить?

Як показують події довкола Києва, узурпувати владу в країні, де громадяни далекі від політичної освіти, а суд повністю залежний від влади – зовсім не складно. Для цього достатньо отримати сумнівні судові рішення й не мати громадського спротиву.

Далі влада робить усе можливе, аби “легалізувати” орган влади, термін якого завершився. Очевидно, що 19 серпня спецпідрозділ “Беркут”, який важко побив недоторканних народних депутатів, виконував накази зовсім не Галини Гереги, а когось значно більше наділеного владою, когось, хто уповноважений керувати силовими підрозділами та забезпечувати проведення сесії Київради.

При цьому влада також тренується: як “стимулювати” міліціонерів застосовувати силу проти громадян та депутатів; як блокувати приміщення; як використовувати “спортсменів” під час акцій протесту.

А ще цікаві спроби повернути громадську думку та переконати громадян, що робота навіть нелегітимного органу влади є важливою й потрібною. Мовляв, хто тоді ухвалить рішення про надбавки бюджетникам? І ніхто не шкодує грошей на “джинсу” у пресі та часу на те, щоб переконати профспілки технічно озвучувати тези про “соціальну спрямованість” роботи депутатів Київради, якої кияни особливо не помічали аж допоки в Київради не скінчився термін її повноважень.

На прикладі Києві відпрацьовуються сценарії 2015 року.

Що можуть зробити кияни?

Повертаючись до обов’язку на повстання: демократія закінчується там, де замість народу правила встановлюють узурпатори. Відтак, громадяни мають боротися за право вибору, бо інакше під сумнівом захист усіх інших їхніх прав.

Як це зробити?

У Києві є низка громадських організацій, які є достатньо активними та успішними щодо захисту прав киян. Тож варто об’єднуватися, захищати права, починаючи із власного двору та його зелених насаджень – за власне місто, за власні права.

Бо, зрештою, це боротьба за право бути громадянином у власній країні, боротьба за цивілізовану країну.

Зважаючи на те, що найбільшу легітимацію в Києві має опозиція, варто працювати з депутатами, за яких кияни віддали свої голоси восени 2012 року, аби вони рішуче домагалися призначення виборів – як київського міського голови, так і Київської міськради.

Опозиція має розуміти, що іміджеві втрати від їхнього небажання боротися та право киян на вибори – це значно більше, аніж небажання балотуватися Віталія Кличка через його президентські амбіції чи відсутність у Батьківщині єдиного кандидата.

Для опозиції так само має бути зрозуміло: програш можливості проведення виборів у Києві – це програш можливості взагалі мати вибори президента в 2015-му.

Тож за їх проведення варто поборотися з не меншою рішучістю, ніж це роблять громадські активісти. І нові вибори, які можуть бути призначені вже в перші дні роботи парламенту, мають відбутися в 2013 році.

Сергій Таран, спеціально для УП

http://www.pravda.com.ua

dpsp_networks_shares:
a:2:{s:11:"google-plus";i:0;s:8:"facebook";i:0;}
dpsp_networks_shares_total:
0
dpsp_networks_shares_last_updated:
1513180916

1 Comment

  1. adidas yeezy

    Thanks a lot for providing individuals with an extremely splendid possiblity to read in detail from this site. It can be so fantastic and also stuffed with a lot of fun for me personally and my office co-workers to visit your website at the least thrice in 7 days to see the fresh stuff you have. And indeed, I am at all times amazed concerning the good opinions served by you. Some two tips in this posting are ultimately the most impressive I’ve had.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.